Ну, де знайти такі слова,
Щоб у нагоді стали людям?
Щоб підносили все людське,
Будили розум, совість, думи.

Як ненав'язливо, з любов'ю
У кожне свято і у будень
Звертатись до людських сердець,
Щоб подолати їх байдужість?

Як спонукать сумних й веселих
Задуматись над спільним благом,
Щоб дбали не лише про себе,
А полюбили люд й державу?

23 липня 2004 р.Б.

«Життя – не жарти і казки, а праця, бурі і негоди…» – ці слова із вірша, якого любив повторяти мій покійний Тато, часто згадуються мені в нашому сьогоденні. Скільки тих бурь і негод доводиться спостерігати повсякчас… Скільки хвилювань і болю вони спричиняють…

Не раз хочеться достукатися до умів і сердець тих, хто спричиняє різні негаразди й переживання. Але як це зробити?.. Чи можливо в наш час, щоб думка небайдужого й справедливого пересічного громадянина була почута й врахована?.. Навряд…

А все ж – «стукайте і вам відчинять»… Виходячи із цього біблійного твердження, часто намагаюся подати і свій, як вважаю, справедливий і виважений голос до тих, хто може впливати на справи наші, загальні…

Скільки листів, звернень і реплік – від себе і від імені Ліги Українських Жінок – написано, вислано… Та дуже рідко вони десь опубліковані, рідко владні інстанції відповідають на листи й звернення. В кращому випадку переадресовують їх кудись або присилають недоречні відписки. Прикро, що звернення до нашого Президента ще ніколи не принесли ніякої відповіді. Колись від адміністрації президента Кучми отримували хоч недолугі, але відповіді.

Та все ж, не можу не реагувати на наболіле. І сію. сію свої думи-болі… Може, десь проростуть вони?.. Іноді втішаюся, що хтось їх підтримав, прийняв до уваги.

Дотепер тішуся, що колись, коли була оголошена дискусія, як перейменувати район Радянський міста Львова, перемогла моя пропозиція – і район справді перейменували у Франківський.

Велику вдячність відчуваю до київської газети «Українська газета», яка в 2000-му році відгукнулася на звернення Ліги Українських Жінок і вела довгу й змістовну дискусію щодо того, чи потрібно вказувати національність у паспортах громадян України. На жаль, влада не врахувала такі численні й переконливі аргументи учасників тієї дискусії про збереження цієї графи… Можливо, варто знову, більш активно, повернутися до тієї теми?

А поки-що подаю тут свій давніший лист до газети.


Шановна Редакціє Газети
“Українська Газета”!


Яке то велике щастя від Бога народитися українцем! Це – дар Творця Вселенної, за який треба вічно дякувати. Наша українська земля – це неначе казка, а кращого неба в світі нема. Люди ж працьовиті, щирі, доброзичливі й надзвичайно побожні. Ніколи не були окупантами і нікого в ярмі не тримали…

Так починає одну із своїх книжечок відомий львівський душпастир і патріот о.Ігор Цар. І з цим співзвучні мої почування, як і багатьох моїх краян. Серця свідомих і чесних українців виповнюються гордістю від приналежності до давньої нації, яка ніколи не була кривдником інших народів. Для декого - це єдине щастя у теперішньому житті. Та і його нас позбавляють.

Для мене було дуже прикрою несподіванкою побачити прочерк у графі про національність у свідоцтві про народження своєї внучки.

Мимохіть уявилась ситуація: наша дівчинка читає подружкам віршик “Українка я маленька”, а котрась із дівчаток візьми й скажи: “А може, ти зовсім і не українка?” Біжить внучка до бабусі, котра навчила її віршика, і просить поради, як довести, що вона є українкою. І я, бабуся, не знаю, як їй це зробити…

А скільки в житті трапиться серйозніших ситуацій, у яких жоден громадянин України не зможе довести свою національність! І ніякий перепис населення, ніяка статистика не дадуть відповіді на питання, хто ж населяє нашу країну. Кому це потрібно? Задля чого?

Я дуже вдячна газеті “Українська газета”, що серйозно порушила цю проблему, що запросила до дискусії і роздумів. Вважаю, що всі газети мали б задуматись, над майбутнім нашої (та й інших) нації. Надіюсь, не лише “Українська газета” є справді українською газетою?!

Прошу зарахувати мій голос і голос моєї родини, яка складається із семи осіб, на захист нашої нації.

Також добре було б опублікувати імена депутатів, котрі проголосували проти графи національності у паспортах. Українцям варто знати своїх геростратів!

А щоб виправити становище, пропоную у теперішніх паспортах у графі “стать” писати: “українець” – “українка”, “росіянин” – “росіянка”. От вам і вияснення статі, (якщо це комусь становить трудність), і – національність зафіксована. Фінансових затрат на це не потрібно, лише – добра воля і розумне розпорядження. Тоді працівники органів ЗАГСу можуть без вагань записувати національність дитини. Так хочеться, щоб моя внучка могла довести, що вона справжня українка!





Музей Шевченка?
(Думки після відвідання 27 серпня 2010 р. нововідбудованого музею на Чернечій горі в Каневі)

Хіба це музей Т.Шевченка? Це – пам'ятник умілим українським будівельникам, це – свідчення щедрості Української Держави, але тут зовсім нема духу нашого Кобзаря. Звичайно, гарно виконані репродукції творів Шевченка-художника, але ж не таким є завдання музеїв!

Тому пропоную перейменувати відновлену споруду у "Віртуальну галерею Шевченка-художника", а десь поблизу спорудити музей Шевченкіани славного Василя Кричевського (сподіваюся, давні експонати ще не знищені зарозумілими сучасниками). Там би витав, як і колись, дух нашого великого Пророка – Тараса Шевченка.

А ще я радила б виправити недоречність на долівці відновленої споруди. Цей чорний хрест на сірій підлозі викликає моторошні думки. Невже ми хочемо підкреслити, що у своєму безбожництві ми топчемося по хресті, по символу віри християн? Мені це видається святотатством…





Шановні краяни, дорогі українці!

Наближаючись до відзначення 200-річного ювілею нашого великого генія Тараса Шевченка, якого з плином часу визнаємо як пророка для України, піднімімо свої голоси за проголошення дня його народження державним святом України!

Тішить, що державні українські чинники згадують про славний ювілей, що Кабінет Міністрів затвердив склад Оргкомітету з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, а також звернувся до ООН і ЮНЕСКО щодо проголошення 2014 року роком Тараса Шевченка.

Однак мало наголошується при цьому на значенні постаті Тараса Шевченка для розвитку української нації. В Україні, показово вшановуючи величну постать Тараса Шевченка, надто мало наголошується на значенні його постаті для історичного розвитку нації. Мовби забувається, що Шевченко першим мріяв і пророчо вірив, що Україна буде незалежною державою, та будив задля цього свідомість народу. Ніхто не зробив більше, ніж саме Шевченко, для самоусвідомлення українців, для плекання волелюбного духу, яким насичувалися чисельні когорти патріотів усіх наступних поколінь.

У цьому – його неперевершена заслуга перед Україною, але у цьому – і обов'язки Української Держави перед його постаттю. Пора вже Незалежній Українській Державі проголосити день народження свого Пророка державним святом! Найвища пора зараз, напередодні 200-річчя народження Тараса Шевченка, проголосити день його уродин державним святом України!

Якщо не доб'ємося цього перед ювілейним роком, то не дійдемо до того ніколи!

Прикро, що Міжнародний день жінок, виникнувши в чужій державі, став нашим державним святом, а день народження Великого Українського Генія вважаємо чимось менш вагомим…

Чому не задумуємося, до чого закликала ініціатор Міжнародного дня жінок, представниця чужої держави Клара Цеткін, а до чого закликав великий українець Тарас Шевченко? Що для України було і є важливіше?! Де аналіз тих закликів і їхнього впливу на розвиток української нації?

Міжнародний день жінок не мусить бути державним святом України, він нехай залишається і відзначається, як і інші міжнародні дати. А для України, як шануючої себе держави, багато вагомішим і значимішим є гідне вшанування великого українського Генія й Будителя української нації.

Впевнена, встановлення Україною такого, справді українського, державного свята викличе повагу всього світу. І можливо, справді світ відзначить 2014 рік як рік українського генія Тараса Шевченка, як це пропонує офіційний, затверджений Кабінетом Міністрів, Оргкомітет з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. Але насамперед про це повинні подбати всі українці і Українська Держава!

Українці, піднімімо свої голоси за проголошення нового, дійсно українського, державного святана прославу Тараса Шевченка та глибшого усвідомлення й виконання його закликів, що мають основоположне для української держави значення! Шевченковий День повинен відзначатися нарівні з Днем Незалежності.

Звертаймося до Президента, Верховної Ради й Уряду із особистими листами, із спільними зверненнями, із вимогами депутатських корпусів щодо здійснення такого гідного кроку Українською Державою!




Пам'ятник як тест на гідність

У неділю 22 березня 2015 р. у Львові з ініціативи Львівської Архиєпархії УГКЦ на площі Святого Юра було представлено погоджений проект пам'ятника Митрополитові Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра.

Почалося представлення молитвою та благословенням Владики Венедикта.

Говорячи про спорудження пам'ятника Митрополитові, якого звемо Мойсеєм українського народу, Владика підкреслив, що "Нашим почитанням, правду кажучи, ми йому нічого не додамо і не віднімемо. Але ця постать потрібна для нас, щоби ми, дивлячись на його особу, розуміли, якими маємо бути, до чого ми покликані. У житті Митрополита Бог реалізувався і діяв, і в житті кожного з нас так само Господь діє".

Справді, у цьому – основна суть спорудження пам'ятника великому Митрополитові. Він потрібен не йому, а нам як джерело, як поштовх до духовного очищення й відновлення кожного з нас.

Про проект пам'ятника Митрополитові Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра доповідав архітектор Ігор Кузьмак, який спільно з Михайлом Федиком розробляв концепцію оновлення площі та розміщення на ній пам'ятника митрополиту Шептицькому. Він детально розповів про даний проект, одночасно на великому екрані наглядно демонструвались усі елементи як теперішнього, так і планованого вигляду площі Святого Юра.

Відрадно, що постать Митрополита планується за авторством скульптора Андрія Коверка (1893 – 1967). Це – добре відновлення історичної пам'яті.

Андрій Коверко у 1931 створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького, яку було встановлено в жовтні 1932 року в саду Богословської Академії у Львові на вул. Коперніка, 38. Андрей Шептицький схвалив цю роботу. Тож буде пошановано думку Митрополита.

У 1945 пам'ятник був знищений, відомо якими силами…

Згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради, виготовленням та встановленням пам'ятника займатиметься курія Львівської Архиєпархії УГКЦ. Натомість оновлення площі фінансуватиметься з міського бюджету.

Якщо вдасться здійснити весь задум, то Львів, сучасники й майбутні покоління, отримають великої краси й зручності комплекс, який стане окрасою міста та духовним центром вірян.

Зі своїми міркуваннями, спогадами про величні діла Митрополита Андрея та схваленням проекту виступили такі відомі й авторитетні львів'яни як Петро Франко, Леся Крип'якевич, Ігор Калинець та інші.

А також виступали представники релігійно-патріотичної молоді, які заперечили мусоване противниками побудови пам'ятника Митрополитові, нібито молодь виступає проти цього проекту.

Справді, навколо проекту пам'ятника Митрополитові Андрею Шептицькому та реконструкції площі Святого Юра тривалий час точаться інспіровані якимись злими силами суперечки.

Зокрема, проти "руйнування" скверу виступили студенти університету "Львівська політехніка". Нібито, за словами їхніх активістів, погодившись на перенесення дороги, громада втратить 70% скверу, а сама відпочинкова зона перестане бути комфортною. Насправді, Ігор Кузьмак переконливо довів, що, навпаки, цей занедбаний у даний час сквер перетвориться на чудове місце відпочинку й духовної наснаги.

Дивує, що проти цього проекту виступив ректор "Львівської політехніки" Юрій Бокало, котрого львів'яни сприймають як цілком патріотичну особу. Але, видно, і тут ще переважає "своя ближча сорочка"…

Думаю, велику рацію мав пан Петро Франко, котрий, говорячи про опонентів проекту, сказав, що є ще поміж нами чимало нащадків колишньої системи, яка багато чого не могла простити Митрополитові, як для прикладу таких слів, які він висловив ще в 1936 році у своєму зверненні до духовенства й вірян "Перестороги перед комунізмом", де писав:

"Де покажуться комуністи-большевики, там зараз починають горіти церкви й кров невинна ллється обильними потоками. Їх сліди всюди позначені кров'ю невинних жертв. Чи не є річчю очевидною, що таким ворогам Христа помагати – це зраджувати Його і зраджувати Його св.Церкві".

"Хто помагає комуністам у їх роботі, навіть чисто політичній, зраджує Церкву. Треба цю правду пригадувати всім вірним і цілій українській суспільності тим усильніше в наших часах, коли комуністи, щоб збаламутити й здурити вірних християн, удають віруючих людей і святотатсько приступають до св.Тайн, діставши такі прикази з Москви".

Чи не з подачі антиукраїнських, безбожних сил піднявся теперішній рух "за порятунок дерев"? Їхні аргументи не витримують ніякої критики. Це було неспростовно доведено під час презентації проекту 22 березня.

А вболівання, що на спорудження пам'ятника й реконструкцію площі треба витратити великі кошти, нагадує вболівання Юди Іскаріота, який нарікав, чому дорогоцінне миро, яким Марія Магдалина обтерла ноги Ісуса Христа, не було продане і не роздано гроші бідним. Знаємо, хто такий Юда, що ним керувало…

Прикро, що й сьогодні є такі лукавці, які забули, що не хлібом єдиним живе людина, що й ми повинні залишити нащадкам якийсь духовний слід після себе.

Отож не піддаваймося на провокації ворогів, не розтрачуймо історичної пам'яті!

Наприкінці хочу навести слова із статті ієромонаха Юстина Бойка, опублікованої на сайті "Український погляд":

"І саме тепер у дуже непрості часи, які переживає наш Народ, постать Митрополита Андрея є не те що важливою, але дуже потрібною, оскільки він показує нам, як належить усім нам ці часи переживати, щоб зберегти свою гідність та ідентичність".

"Пам'ятник – це не тільки кусок заліза чи каменю, це великий носій інформації і педагог для поколінь. У цьому світлі пам’ятник Митрополиту Андрею слід розглядати як великий ідеологічний і виховний чинник у так нелегкі часи для нашого Народу".

Тож прислуховуймося до таких міркувань, а не до провокацій, співзвучних з московською пропагандою! Молімось за успішне спорудження гідного пам'ятника!


 

   Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)