| |
|
Ну, де знайти такі слова, 23 липня 2004 р.Б. «Життя – не жарти і казки, а праця, бурі і негоди…» – ці слова із вірша, якого любив повторяти мій покійний Тато, часто згадуються мені в нашому сьогоденні. Скільки тих бурь і негод доводиться спостерігати повсякчас… Скільки хвилювань і болю вони спричиняють… Не раз хочеться достукатися до умів і сердець тих, хто спричиняє різні негаразди й переживання. Але як це зробити?.. Чи можливо в наш час, щоб думка небайдужого й справедливого пересічного громадянина була почута й врахована?.. Навряд… А все ж – «стукайте і вам відчинять»… Виходячи із цього біблійного твердження, часто намагаюся подати і свій, як вважаю, справедливий і виважений голос до тих, хто може впливати на справи наші, загальні… Скільки листів, звернень і реплік – від себе і від імені Ліги Українських Жінок – написано, вислано… Та дуже рідко вони десь опубліковані, рідко владні інстанції відповідають на листи й звернення. В кращому випадку переадресовують їх кудись або присилають недоречні відписки. Прикро, що звернення до нашого Президента ще ніколи не принесли ніякої відповіді. Колись від адміністрації президента Кучми отримували хоч недолугі, але відповіді. Та все ж, не можу не реагувати на наболіле. І сію. сію свої думи-болі… Може, десь проростуть вони?.. Іноді втішаюся, що хтось їх підтримав, прийняв до уваги. Дотепер тішуся, що колись, коли була оголошена дискусія, як перейменувати район Радянський міста Львова, перемогла моя пропозиція – і район справді перейменували у Франківський. Велику вдячність відчуваю до київської газети «Українська газета», яка в 2000-му році відгукнулася на звернення Ліги Українських Жінок і вела довгу й змістовну дискусію щодо того, чи потрібно вказувати національність у паспортах громадян України. На жаль, влада не врахувала такі численні й переконливі аргументи учасників тієї дискусії про збереження цієї графи… Можливо, варто знову, більш активно, повернутися до тієї теми? А поки-що подаю тут свій давніший лист до газети.
Шановна Редакціє Газети Яке то велике щастя від Бога народитися українцем! Це – дар Творця Вселенної, за який треба вічно дякувати. Наша українська земля – це неначе казка, а кращого неба в світі нема. Люди ж працьовиті, щирі, доброзичливі й надзвичайно побожні. Ніколи не були окупантами і нікого в ярмі не тримали… Так починає одну із своїх книжечок відомий львівський душпастир і патріот о.Ігор Цар. І з цим співзвучні мої почування, як і багатьох моїх краян. Серця свідомих і чесних українців виповнюються гордістю від приналежності до давньої нації, яка ніколи не була кривдником інших народів. Для декого - це єдине щастя у теперішньому житті. Та і його нас позбавляють. Для мене було дуже прикрою несподіванкою побачити прочерк у графі про національність у свідоцтві про народження своєї внучки. Мимохіть уявилась ситуація: наша дівчинка читає подружкам віршик “Українка я маленька”, а котрась із дівчаток візьми й скажи: “А може, ти зовсім і не українка?” Біжить внучка до бабусі, котра навчила її віршика, і просить поради, як довести, що вона є українкою. І я, бабуся, не знаю, як їй це зробити… А скільки в житті трапиться серйозніших ситуацій, у яких жоден громадянин України не зможе довести свою національність! І ніякий перепис населення, ніяка статистика не дадуть відповіді на питання, хто ж населяє нашу країну. Кому це потрібно? Задля чого? Я дуже вдячна газеті “Українська газета”, що серйозно порушила цю проблему, що запросила до дискусії і роздумів. Вважаю, що всі газети мали б задуматись, над майбутнім нашої (та й інших) нації. Надіюсь, не лише “Українська газета” є справді українською газетою?! Прошу зарахувати мій голос і голос моєї родини, яка складається із семи осіб, на захист нашої нації. Також добре було б опублікувати імена депутатів, котрі проголосували проти графи національності у паспортах. Українцям варто знати своїх геростратів! А щоб виправити становище, пропоную у теперішніх паспортах у графі “стать” писати: “українець” – “українка”, “росіянин” – “росіянка”. От вам і вияснення статі, (якщо це комусь становить трудність), і – національність зафіксована. Фінансових затрат на це не потрібно, лише – добра воля і розумне розпорядження. Тоді працівники органів ЗАГСу можуть без вагань записувати національність дитини. Так хочеться, щоб моя внучка могла довести, що вона справжня українка!
|
| Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua) |