Молитвами святих Отців наших,
Господи Ісусе Христе, Боже наш,
помилуй нас…


Такими словами починаємо наші щоденні молитви до Всевишнього Творця, на молитви святих Отців наших уповаємо, просячи в Господа опіки й ласк для себе. І отримуємо від Господа Бога незчисленні ласки й дари. Дякуючи повсякчас за них, варто з вдячністю згадувати всіх тих Отців наших, хто, мабуть, допомагає своїми молитвами, хто посприяв своїм жертовним життям заслужити в Бога таку ласку й милість, яку отримуємо.


Дякувати Богові, минулися часи войовничого атеїзму, коли переслідували за віру, коли забороненою була Українська Греко-Католицька Церква, коли все було підпорядковано справі нищення духовності та національної свідомості українців.

Минулося… Та чи задумуємося, завдяки чиїм молитвам, чиїм і яким жертвам, Господь зіслав нам цю ласку? Чи дякуємо за це Господу Богу? І чи належно пам’ятаємо й шануємо пам’ять тих, хто всі свої труди, а то й життя поклали в обороні віри й Церкви? Чи знаємо тих, що були життєносними стовпами Церкви?

А їх, цих ревних захисників віри, мучеників за віру було так багато… Постаті їхні такі величні й долі їхні такі вражаючі, що не можемо, не маємо права їх забувати. Їх ми повинні повсякчас пам’ятати, на них взоруватися. Особливо, коли мріємо, коли просимо Всевишнього Творця про нові благодатні покликання.

Українська історія багато наповнена іменами видатних душпастирів, котрі самовіддано вели народ до Бога, до духовності та власної гідності. Особливо виразно це виявлялося на західно-українських землях, яким довелося зазнавати гніту різних окупантів (австро-угорських, польських, німецьких, румунських та совєтських). І в тому, що українці не втратили своєї національної ідентичності, є найбільша заслуга саме Української Церкви. Традиційно українські священики вели не лише душпастирську діяльність, але й здійснювали широке просвітництво, піднімали культуру й свідомість народних мас, захищали соціальні й політичні права українського народу.

Характерно, що більшість видатних осіб – науковців, письменників, митців, політиків – вийшли саме із священичих родин. Саме у священичих родинах культувалося прагнення жити й трудитися не лише для своїх потреб та амбіцій, а для Вітчизни й рідного народу. І ці тенденції служіння загальній справі поширювалися в народні маси. Це було тим стержнем, що тримало український народ в умовах чужинецьких держав. А тепер цього бракує нам в умовах незалежної Української держави.

Тепер багато говориться про різноманітні кризи: економічні, політичні, фінансові, газові та ще бозна-які, але мало говориться, що це все результат однієї-єдиної кризи – кризи моральної, духовної. Саме на поборення духовної кризи мали б піднятися всі люди доброї волі. І очолити такі процеси мали б душпастирі. Зрештою, як для священослужителів, так і для всіх небайдужих до долі України людей, мали б слугувати життєвим прикладом величні постаті та діяння українських священиків, які були стовпами нашої Церкви, які втримали її в часи лихоліть. Тож згадуймо їх! Та просімо у Господа і на сьогоднішній час таких покликань, таких, яких нам ласкаво посилав Всевишній у минулі часи.

Прислухаймося до слів львівського поета, доцента медичного університету Зиновія-Тараса Масного:

Йшли на Голгофу - в тюрми і сибіри,
Несли свій хрест Всечесніші Отці,
Та не зрікалися своєї віри
І стійкість свою нам заповіли.

Із їх страстей встає сьогодні Україна,
Її ми мусимо з колін підняти,
Перемогти зневіру та скигління,
Не дать облуді знов себе розп'яти.


Несхитні стовпи УГКЦ

1. Отець-доктор Ігнатій Цегельський (1886-1970) Походив із давнього священичого роду. Активний у релігійному й громадському житті. Катехит, військовий капелан, декан. Заарештований НКГБ в числі перших, 17.ІІІ.1945, тобто раніше за арешт Владик. Відбув рівно 10 літ ув’язнення. Був активним підпільним священиком у Львові.

Читати повністю ››


2. Отець-декан Михайло Цегельський (1848-1944) – батько о.Ігнатія. 70 років був парохом м.Камінки Струмилової, започаткував гілку Камінецьких Цегельських. Мав титули: декан Струмило-Камінецького деканату, візитатор навчання релігії в школах від імені Митрополичого греко-католицького Ординаріяту, крилошанин Львівської Митрополичої Консисторії, Ґенеральний Вікарій всієї України, Шамбелян Його Святості Папи Римського і Ґраф Римський. Репресований поляками і російськими царськими військами. Активний громадський діяч, співзасновник «Просвіти», довголітній голова Камінецької «Просвіти».

Читати повністю ››


3. Отець Теодор Цегельський (1861-1939) Отець Теодор походить із давнього священичого роду Цегельських. Рукоположений на священика в 1884 році. Короткий час був сотрудником у Камінці Струмиловій, а потім був призначений душпастирювати в село Струсів Теребовельського повіту на Тернопільщині. Там він працював спочатку сотрудником, потім завідателем і накінець - довголітнім парохом, аж до самої смерті. Таким чином, отець Теодор Цегельський душпастирював на одній парохії 55 років. Там народилися всі його діти, і всі нащадки о.Теодора стали йменуватися в Галичині Струсівськими Цегельськими, подібно як були широко відомі їхні родичі Цегельські Камінецькі, нащадки о.Михайла Цегельського, довголітнього пароха Камінки Струмилової. Отець Теодор Цегельський був не лише ревним душпастирем, а й відомим і авторитетним суспільно-громадським діячем в цілому Теребовельському повіті та й поза ним. Був головою або членом майже всіх українських інституцій як у Струсові, так і в Теребовлі. Зокрема, о.Т.Цегельський був засновником і першим секретарем "Хлопської ради" (1890 р.) Також був почесним членом Головного Товариства “Просвіта” у Львові та заступником голови Надзірної Народної Ради, тощо.

Читати повністю ››


4. Блаженний священомученик Микола Цегельський (1896-1951) Виходець із відомого священичого роду, представник Струсівської гілки Цегельських, довголітній парох с.Сороки, містодекан Грималівський на Тернопільщині. Відзначався скромністю й аскетичністю, працьовитістю й жертовністю, мужністю й стійкістю. Помер внаслідок важких хворіб у мордовському таборі. Беатифікований у 2001 році.

Читати повністю ››


5. Отець-декан Йосиф Осташевський (1890-1948) Народився в родині бідного ремісника. Отримав від Господа великі здібності, на які звернув увагу місцевий парох. І той жертовний парох своїм коштом оплачував студії здібного хлопця. Йосиф, дуже наполегливий і працьовитий, витривалий у труднощах і дуже побожний, став видатним душпастирем, знаменитим проповідником, автором численних богословських праць і незламним мучеником за віру. Загинув у Харківській тюрмі в 1948 р. Є у списку кандидатів на проголошення Блаженним священомучеником.

Читати повністю ››


6. Отець Микола Лиско, ЧСВВ (1877-1971) В гімназійні роки так захопився реколєкціями о.Сотера Ортинського, що, не закінчуючи гімназії, вступив до монастиря ЧСВВ. Був під опікою Андрея Шептицького і на все життя зберіг приязні відносини з Митрополитом. Здобув вищі студії в Добромилі та в Римі. Був магістром та ігуменом в різних монастирях в Україні і в Бразилії. Був магістром св.п.о.Василя Зінька, про що той неодноразово розповідав і писав. Помер у Бразилії, де був широко знаний усіма українцями.

Читати повністю ››


7. Отець-декан Володимир Лиско (1882-1964) Брат о.Миколи Лиска. Виходець із багатодітної селянської родини, в чотири роки хлопчина заявив, що буде священиком. І став видатним душпастирем. Освіту здобув в університетах Львова й Інсбрука. Був дуже активним у церковному й громадському житті, великий український патріот, за що переслідувався польською та совєтською владами. Завдяки йому, як декану, Золочівщина найдовше вистояла в часи ліквідації УГКЦ. Відбув один арешт польський і два арешти совєтські та 6 літ у мордовських таборах. Повернувся інвалідом, прикутим до крісла, проте підпільно душпастирював у м.Городку. Залишив цікаві й грунтовні спомини, які вийшли друком у 1999 році.

Читати повністю ››


8. Блаженний священомученик Роман Лиско (1914-1949). Син о.Володимира. Наймолодший із беатифікованих священомучеників. Ревний священик та виховник молоді. Був стійким у вірності своїй присязі. Замордований у львівській тюрмі на Лонцького у віці 35 літ.

Читати повністю ››


9. Отець Петро Мекелита (1868-1947), декан Бориславський. Виходець із багатодітної селянської сім’ї. Освіту отримав завдяки місцевому пароху й дідичці-меценатці. Став священиком-просвітителем. Душпастирював на Лемківщині, згодом став парохом Стебника та деканом Бориславським. Зазнав неймовірного тиску в час ліквідації УГКЦ, після чого був ув’язнений. Помер у львівській пересильній тюрмі.

Читати повністю ››


10. Отець Володимир Чубатий (1895-1949), декан Кудринецький. Син відомого на Тернопільщині українського громадського діяча Луки Чубатого, дядько Ярослава Стецька. В час проголошення Самостійності України в 1918 році був кур’єром Дмитра Вітовського. Ставши парохом с.Шупарки на Станіславщині, провадив активну місійну діяльність, навернув багато людей до релігійного життя. На Різдво 1946 року отця після масових каральних акцій в селі, вчинених чекістами й армійськими частинами, було заарештовано. Засуджений на 15 років, помер в 1949 році в таборі у Воркуті.

Читати повністю ››


11. Отець Володимир Левицький (1891-1975), декан Журавненський. Син глибокорелігійного коваля, який під час пожежі врятував із палаючої церкви Святі Тайни. Як парох с.Володимирці Журавенського деканату вів активну просвітницьку й громадську діяльність, за що переслідувався поляками. Його сина Зенона в 1941 році замордували большевики у Замарстинівській тюрмі, а сина Юрія арештували німці. Сам отець був заарештований енкаведистами в 1945 році і засуджений на 10 літ ув’язнення і 5 літ заслання. Його родина була виселена в Красноярський край. У 1958 р. повернулися всі до Львова. Отець Левицький був активним підпільним священиком.

Читати повністю ››


12. Отець Микола Землинський (1900-1962), декан Яричівський. В юності був січовим стрільцем. Душпастирюючи в Старому Яричеві, творчо розвивав релігійне й громадське життя, заснував численні релігійні й громадські товариства, широко ініціював реколєкції й місії. Був послом до Галицького сейму. В 1939 році зазнав великих утисків совєтської влади. Дбаючи про своїх дев’ятеро малолітніх дітей, отець у 1946 р. «підписав православ’я», але не змінив своїх поглядів і дій. За те в 1950 році був засуджений на 25 років ув’язнення. У мордовському таборі зустрівся з Йосифом Сліпим і відкликав своє “православ’я”. Повернувшись у 1956 році до Львова, був підпільним священиком.

Читати повністю ››


13. Отець Володимир Ратич (1892-1969), декан Тернопільський. Син народного учителя, в родині якого панував культ Бога і знань. Всі діти отримали добру освіту, три сини стали священиками. Отець Володимир душпастирював у селах Тернопільщини, був ревним у душпастирській і громадській праці, великий український патріот. В час ліквідації УГКЦ зазнав репресивного тиску, але завдяки щасливо-нещасливому випадку отцеві вдалося втечи до Львова, де згодом почав працювати лаборантом у польській середній школі №10. І таємно виконував душпастирські обов’язки як підпільний греко-католицький священик.

Читати повністю ››


14. Отець Степан Ратич (1890-1968). Брат о.Володимира. Парох Тернополя і катехит у «Рідній школі», великий патріот, чудовий організатор, талановитий скрипач і мандолініст, створив гімназійний оркестр, який грав і в церкві. У 1945 році засуджений совєтами на 10 років, відбував покарання у м.Орджонікідзе. Після ув’язнення перехав до Вяземська Хабаровського краю, де була на виселенні його родина. Підтримував зв'язки з митрополитом Йосипом Сліпим, переписував і розмножував його послання, написані на засланні, а також його "Історію Української Церкви". В 1960 вдалося приїхати до Львова, де о.Степан підтримує тісні контакти з владиками та священиками УГКЦ, які перебували у підпіллі і включається в таке небезпечне, але таке потрібне підпільне душпастирювання.

Читати повністю ››


15. Отець Володимир Кармазин (1899-1993), декан Поморянський. В юності належав до легіону Січових Стрільців, побував на Великій Україні. Ставши свідком жахливих воєнних жорстокостей, побувавши на грані смерті, постановив собі, що стане священиком задля порятування, облагородження людських душ. Вчився у Львові, висвячений у 1925 році, став вельми самовідданим і ревним священиком. Ледь не був розстріляний німцями. В 1944 році за рішенням церковної влади виїхав на захід. Душпастирював у Відні. В 1946 році їздив до Риму з меморіалом до Святішого Отця в справі допомоги скитальцям. В 1950 році виїхав до Америки, де душпастирював у різних штатах. Будучи парохом у Бетлегемі (Пенсильванія) побудував там велику гарну церкву та парохіальний дім. Повсякчас скріплював і розбудовував парафію, відновляючи людей у правдивій Христовій Церкві.

Читати повністю ››


16. Отець Іван Кашубинський (1884-1949), декан Варязький. Син заможних господарів, вчився в м.Перемишлі. Душпастирював у Сокалі й Угринові. Надзвичайно спортивний, організовував молодь у різні руханкові товариства, елегантний і комунікабельний, був душею багатьох українських товариств. В час проголошення Самостійності України був дорадником цивільної і військової влади, працював у секретаріаті ЗУНРу. За те поляки всіляко потім мстилися йому, певний час довелося перебути і у львівській Замарстинівській тюрмі. Проте був завжди активним, очолював читальню «Просвіти», товариство «Сільський господар» та інші організації. Був екуменістом, підтримував дружні стосунки із православними священиками. В 1944 р. виїхав на захід. Помер у Нью-Йорку, точно передсказавши день своєї смерті.

Читати повністю ››


17. Отець-доктор Василь Дида (1914-1999). Народився у селянській родині в с.Бердихові на Яворівщині, по сусідству із с.Прилбичі. Вчився в Духовній семінарії у Перемишлі і в Римі, де в 1939 році захистив докторат. Був назначений завідателем церков у с.Дубляни і с.Озимина Сокальського району. В час німецької окупації його назначили «мужем довір’я». Від 1945 р. почалися переслідування його совєтською владою. Змушений був переховуватися, змінював місця проживання. Врешті влаштувався бухгалтером у львівському Будинку Вчителя, де працював з 1963 р. і до виходу на пенсію в 1986 р. Підпільно сповняв душпастирські обов’язки, підтримував контакти з багатьма підпільними священиками. Перебував у постійній напрузі через нагляд кагебістів, це призвело до інсульту, паралічу, згодом - і до втрати ноги. Будучи інвалідом, творчо працював для потреб Церкви, залишив багато написаних праць, роздумів, спогадів.

Читати повністю ››


18. Отець Анатоль Байрак (1909-1994). Селянський син, з раннього віку ріс сиротою. Після 7-річної школи вступив до Крехівського монастиря. В 1933 році був висвячений на священика, працював у різних монастирях ЧССВ. У 1945 р. був арештований, але Господь післав йому людяного слідчого, котрий співчував скромному монахові. У 1946 році, коли вже відбувся сумнозвісний собор, о.Байрака звільнили. Працював у господарській частині музичної школи, дещо підробляв ремонтом годинників і активно підпільно душпастирював. В спогадах оповідачів, що давали інтерв’ю для Інституту Історії Церкви, ім’я о.Байрака згадується найчастіше. І всі акцентують на щирій любові отця до людей та надзвичайно скромному й аскетичному способі життя.

Читати повністю ››


19. Отець Павло Брицький (1912-1999). Закінчив Духовну Семінарію в Перемишлі, висвячений у 1939 р. епископом Й.Коциловським як неодружений священик. Душпастирював у с.Купновичі та в с.Княжпіль Добромильського деканату. Його хотіли заарештувати, та вірні парафіяни сховали його і допомогли переїхати до Львова, де вдалось змішатися серед численних переселенців із земель, відданих Польщі. Отець Брицький став підпільним священиком, легально працюючи бухгалтером. Багатьох людей охрещено, повінчано, похоронено у рідному обряді цим священиком в час, коли УГКЦ вважалась зліквідованою. Допомагав отримати теологічну освіту священикам підпільного навчання і висвячення. Всі відзначали якийсь особливий внутрішній спокій, шляхетність і святість, які випромінював цей священик. В січні 1998 року Папа Іван Павло ІІ нагородив о.Павла Брицького у числі найдостойніших наших священиків Папською медаллю та грамотою за особливі заслуги перед Церквою. У березні 1999 року у Львові було урочисто відзначено 60-ліття Його священства. А в кінці цього ювілейного року о.Брицький відійшов до Господа.

Читати повністю ››


20. Отець Антоній Масюк, нар. 1917 р. Широко знаний віруючими Львова і околиць у часи виходу УГКЦ з підпілля, був одним з найактивніших і безстрашних діячів підпільної Церкви, що здійснювали її вихід із підпілля. Походить о.Антоній (Федір-Теодор) із багатодітної сім'ї селян. В 1934 р. він вступив до монастиря Святого Василія Великого у Христинополі. Сумлінно виконував всі обов'язки, не нарікав і на найтяжчу працю, все робив ретельно. У 1939 році довелося постояти під стіною, очікуючи, що "визволителі" будуть монахів розстрілювати. Після розгону монастирів брат Антоній працював на різних важких роботах, але завжди і всюди залишався вірним своїм обітам. У 1958 р. о.Пахомій Борис запропонував організувати підпільний монастир Отців Василіян. Братові Антонію порекомендували приступити до вивчення теології. Після семи літ напруженої, скрупульозної науки, після важкої щоденної праці, в умовах найсуворішої конспірації, брата Антонія у 1973 р. було рукоположено на священика З того часу о.Антоній був ревним підпільним священиком, а потім настоятелем здобутого його стараннями храму св.Андрея.

Читати повністю ››


21. Отець Василь Галій (1907-1997). Закінчив у 1936 р. Львівську Богословську академію і був висвячений на священика. Був сотрудником у різних селах, а з 1940 року душпастирював у м.Городку. В час ліквідації УГКЦ парох Городка о.Малецький вирішив формально перейти на православ'я, надіючись, що це буде тимчасовий компроміс, який врятує парафію, а також прикриє о.Галія, котрий постановив триматися своєї віри. І о.Галій далі відправляв у своєму обряді в нібито православній церкві, а також обслуговував вірних католиків по домівках. Та незабаром КГБ зорієнтувалося, що о.Галій ухилився від переходу на православ'я, почалися виклики до Львова, переконування, погрози. Нарешті 10 лютого 1953 року його заарештували. Військовий трибунал виніс отцеві вирок: 25 років таборів суворого режиму та 5 років позбавлення громадянських прав. Відбував покарання у Братському районі Іркутської області, працював у золотих копальнях. У 1956 році о.Галій був звільнений і повернувся до Городка. З труднощами вдалося влаштуватись на Артищівському камінному кар'єрі недалеко Городка. Важко фізично працював, а у вільний від праці час підпільно сповняв свої душпастирські обов'язки: Постійний нагляд КГБ, часті ревізії вдома, які тривали до 1984 року, вкрай підірвали його здоров'я. Важка хвороба прикувала отця до ліжка. 23 березня 1997 р. упокоївся на 90-му році життя.

Читати повністю ››


22. Отець Ярослав Мурович (1891-1974). Син о.Теодора Муровича, пароха с.Швейків на Тернопільщині. В юності належав до Січових Стрільців. В 1928 році закінчив у Львові теологію і був висвячений на неодруженого священика. Працював парохом у с.Нестаничі Радехівського деканату. Відзначався ревністю у душпастирській праці та високою національною свідомістю і громадянською активністю. Вів велику просвітянську роботу, збудував «Читальню», заснував «Кооперативу», організував хор тощо. Двічі відбув польське ув’язнення, два роки провів у Березі Картузькій і в Дрогобицькій тюрмі. У 1939 р. о.Мурович не підкорився забороні совєтської влади обслуговувати дітей, діти й надалі масово ходили до церкви на Богослужіння і на катехизацію. Тоді влада закрила церкву в с.Нестаничі. Отець змушений був піти в підпілля. Мешкав по людях і невпинно душпастирював. З приходом німців його душпастирська праця налагодилася. А в 1947 році був заарештований совєтами. Після жорстокого слідства у Києві був засуджений до 18 років позбавлення волі, які відбув сповна у таборах Воркути, Караганди, Красноярського краю та Іркутська. В ув’язненні поважно хворів, в одному шпиталі зустрівся з Йосифом Сліпим. У 1965 році о.Мурович повернувся на свою парохію. Там церква була закрита ще з часу його арешту. Важкохворий отець все ж підпільно душпастирював. Навіть у день смерті в 1974 році отець з допомогою своїх сестер зумів відправити Службу Божу.

Читати повністю ››



 

   Copyright ©2008-2009 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)