Сайт Лідії Купчик

о.Теодор Цегельський

(22.02.1861-28.06.1939)

І знову ж, низько схиляючи голови перед Блаженним священомучеником Миколою Цегельським, хочеться належно згадати батька його – отця Теодора Цегельського, який і був родоначальником Струсівської гілки роду Цегельських.

Отець Теодор Цегельський народився 22 лютого 1861 року в Закомар'ю в сім’ї, що належала до уже згаданого давнього священичого роду. Він був сином о.Томи-Віктора, внуком о.Теодора з Висоцька та правнуком о.Івана з Острова. Матір’ю його була Теодора Богачевська, дочка о.Сильвестра Богачевського, пароха в Ожидові.

У віці півтора року Теодор втратив батька, і відтоді почалося важке сирітське життя у незабезпеченій родині. І мабуть, саме через це о.Теодор Цегельський в майбутньому виділявся особливою чуйністю й милосердям до всіх бідних і потребуючих.

У час його сирітства не було ніяких соціальних забезпечень чи страхувань для вдів і сиріт по священику, принаймні у середовищі галицького духовенства такого не знали і не практикували. Був старинний звичай, що вдова по парохові залишалась в цій же парохії, але переходила мешкати в якесь інше помешкання. А від нового пароха чи завідателя діставала якусь частку від парохіальних доходів. Проте це нічим не було регульовано і було дуже скромним. Також не було прийнято, щоб їмость-вдова вдруге виходила заміж.

Коли помер о.Тома-Віктор, то його молода вдова опинилась у дуже важкій ситуації. Вона мала двох зовсім малих дітей. І ніякого забезпечення й фаху. Оскільки її чоловік на час смерті не був ще парохом, а лише завідателем, то вона не набула прав, щоб діставати частку від парохіальних доходів. Як їмость вона не могла найнятись на якусь службу, бо ніхто не відважився б взяти на якусь непрестижну службу колишню їмость. Звичайно приходилося здаватися на ласку родини, і тут добру роль відігравало те, що переважно священичі родини були великими, розгалуженими, ревно плекали гарні родинні традиції на ґрунті християнських засад любові, доброти і жертовності.

Втративши так рано батька, Теодор виховувався під опікою свого стрийка о.Льва Цегельського з Висоцька, а потім - о.Михайла Цегельського з Камінки Струмилової, який доводився Теодорові стриєчним братом, але був на тринадцять літ старшим.

Стрийко о.Лев постарався, щоб влаштувати Теодора до бурси в Бережанах, де він зумів із відзнакою закінчити гімназію в 1880 році. Після гімназії він поступив на теологічні студії у Львові.

В тому часі вже згадуваний о.Михайло Цегельський розгорнув на своїй парохії у Камінці Струмиловій кипучу душпастирську і культурно-громадську діяльність, і теолог Теодор весь свій вільний час посвячував асистуванню йому та активній допомозі. І коли потім сам став священиком, був уже вправним просвітителем та громадським діячем. А що зазнав сирітського життя, то був дуже чуйним до людського горя і намагався всім помагати. Це стало однією з визначальних його рис.

У 1883 році Теодор одружився із Марією-Магдалиною, донькою о.Порфирія Мандичевського та Магдалини з дому Рогаль-Левицької, та був рукоположений на священика в 1884 році. Короткий час він був сотрудником у Камінці Струмиловій, а потім був призначений душпастирювати в село Струсів Теребовельського повіту на Тернопільщині. Там він працював спочатку сотрудником, потім завідателем і накінець - довголітнім парохом, аж до самої смерті. Таким чином, отець Теодор Цегельський душпастирював на одній парохії 55 років. Там народилися всі його діти, і всі нащадки о.Теодора стали йменуватися в Галичині Струсівськими Цегельськими, подібно як були широко відомі їхні родичі Цегельські Камінецькі, нащадки о.Михайла Цегельського, довголітнього пароха Камінки Струмилової.

Отець Теодор Цегельський був відомим і авторитетним суспільно-громадським діячем не лише в самому Струсові, але і в цілому Теребовельському повіті та й поза ним. Завжди діловий і активний, він був головою або членом майже всіх українських інституцій як у Струсові, так і в Теребовлі. Зокрема, о.Т.Цегельський був засновником і першим секретарем "Хлопської ради" (1890 р.) Також був почесним членом Головного Товариства “Просвіта” у Львові та заступником голови Надзірної Народної Ради.

У Струсові о.Теодор вибудував нову гарну церкву. Як священик він був відзначений крилошанським хрестом, був шамбеляном та совітником (як тоді йменувалося) Митрополичої Консисторії.

Особливо варто підкреслити значення цього священика як катехита. Ця ділянка його праці не обмежувалась самим відбуванням годин науки релігії в школі. Тут отець-катехит, щедро прищеплюючи дітям високі принципи Божої Істини, одночасно зумів силою свого духовного впливу та переконливого слова відповідно стримувати натиск полонізаційного процесу на юні душі українських школяриків у польській школі. Поступово розвиваючи в дітях любов до знань, він схиляв батьків кращих учнів посилати дітей продовжувати навчання в гімназії, а згодом і вище. В той спосіб піклувався про творення української національної еліти. Відома істина, що майже кожна дитина має якийсь талант, більше чи менше обдарування, але ж скільки тих нерозкритих, нерозвинутих талантів було закопано, затоптано окупаційними умовами життя нашого народу впродовж довгих століть. Це добре розумів о.Теодор і ревно працював над виправленням цієї ситуації. І досяг у цьому неабияких успіхів, що виявилось з плином часу і що вміють оцінити вдячні нащадки.

Підтвердженням цього були, наприклад, урочистості, якими 28 червня 1999 року земляки відзначили 60-ту річницю від смерті свого видатного й незабутнього пароха. Вшановуючи пам'ять цього великого патріота як справжнього Божого Сіяча, особливу увагу приділялося благодатним наслідкам його діяльності. Так відома й шанована на Тернопіллі св.п.Ольга Сліпа у своєму слові так окреслила заслуги колишнього отця-катехита:

"Ось так, як невеликий камінчик, покотившись з гори, породжує цілу лавину, так скромний, не голосний, але палаючий завзяттям довголітній парох-катехит, який був одночасно педагогом-просвітителем і економістом, організатором і господарем, розвинув у нас той високий рівень духовності і культури, який був у нас до 1939 року, завдяки чому у нас було стільки учасників визвольних змагань періодів як Першої, так і Другої світових воєн…"

У спогадах сучасників о.Теодора Цегельського зустрічаємо згадки про те, що він багато друкував свої проповіді та дописував на актуальні теми до тогочасних часописів. Зокрема, о.Микола Декайло у своїй статті-некролозі про о.Т.Цегельського у газеті «Мета» в 1939 році підкреслив. що о.Теодор Цегельський «на протязі свого життя оголосив друком багато своїх проповідей. Дописував на актуальні теми до «Ниви», містив дописи в «Меті», «Ділі», журналі «Життя і Знання» та інших часописах».

На жаль, його публікації ще не віднайдені і не досліджені. У родинному архіві є лише один допис о.Теодора до "Ниви" та невеличка збірочка "Молитви з відпустами", яку він зібрав і видав ще у 1892 році. хотілося б сподіватися, що знайдеться ще вдумливий дослідник, який заповнить цю прогалину, бо думки і міркування такого діяльного і бездоганного українського душпастиря варті уваги і можуть стати добрим орієнтиром і для нащадків.

Не раз отцю Теодору приходилось обстоювати інтереси українців і Української Церкви і в судах. Одну таку судову справу, яка тягнулася роками, докладно описав у своїй книзі "Заґа роду Цегельських та розповідь про Камінку Струмилову" др.Юрій Цегельський. У цій справі о.Теодор в імені Греко-Католицької Церкви відстоював маєтності Української Церкви в Струсові від намагання перебрати їх поляками й римо-католиками і він виграв ту справу.

Постійна турбота не лише про духовність своїх парафіян, а й про їхній матеріальний добробут була характерною рисою отця Теодора. Він першим у 1904 році заснував у Струсові ощадно-кредитову кооперативу "Власна поміч", а згодом в цілому Тернопільському повіті заклав 22 кооперативи. Струсівська ощадно-кредитова кооператива обслуговувала навколишні громади, даючи позики на закупівлю поля, господарського знаряддя, а в час неврожаю позичала добірне зерно на посів. Коли у 1922 році саранча знищила посіви, о.Теодор закупив насіння кукурудзи, щоб засіяти знищені ділянки і щоб люди могли пережити весну.

До результатів його суспільно-громадської діяльності також можна віднести збудований у Струсові “Народний Дім”, засновану Касу Задаткову, що згодом прийняла назву “Україн-Банк”.

Отець Теодор, як і більшість передових священиків того часу, особливу увагу приділяв невпинній безкомпромісній боротьбі з пияцтвом, котре завдавало чимало шкоди нашому народові. Ця його діяльність мала добрі наслідки, під її впливом позникали у навколишніх селах корчми.

Одним словом, цей невтомний душпастир був душею всього життя як своєї парафії, так і ширшого суспільно-громадського життя Теребовлянщини.

У о.Теодора і його дружини Марії було дев’ятеро дітей. Крім власних цих дев'ятьох дітей, о.Теодор виховував ще шестеро сиріт – дітей сестри його дружини Олени й о.Івана Зофійовського, котрий помер молодим у 1898 році. Немала заслуга о.Теодора, що всі сироти о.Івана виросли достойними людьми. Зокрема, син Адріян Зофійовський став священиком, був каноніком, користувався великим авторитетом у церковних колах, потім в час переслідування нашої Церкви радянською владою був репресованим.

Внучка о.Івана Зофійовського св.п. Олена Бордун у своїх спогадах так охарактеризувала о.Теодора Цегельського: «Аристократ по духу, народник по поведінці!»

Це висновок людини, яка добре знала цього непересічного священика, і всі відомості про його життя і діяльність підтверджують цей висновок. Гідним підтвердженням святої постави цього священика став його син – Блаженний священомученик Микола Цегельський.

Отець Теодор Цегельський упокоївся 28 червня 1939 року у Струсові. Його похорон очолював у супроводі чисельного духовенства тодішній ректор Львівської Богословської Академії отець-доктор Йосиф Сліпий, згодом видатний Ісповідник віри, Архиєпископ і Кардинал.

Минуло сімдесят літ, як відійшов до Господа достойний душпастир Теодор Цегельський, а світла пам'ять про нього та його добрі діла не меркне й донині. Переконливим підтвердженням цього були урочистості, що десять літ тому, 27 червня 1999 року, відбулися у Струсові в честь його пам'яті: Служба Божа, відкриття й освячення пам'ятної меморіальної дошки на будинку, де жив отець, публікації в часописах про ці події та про особистість о.Теодора Цегельського.

І надалі пам’ять про цього світоча Української Церкви живе…